Любов потрібно проявити в дії, і ця дія є служіння

Держава у своїй політиці в основному звертає увагу на економічний аспект опіки над людьми похилого віку. Тому в ментальності суспільства люди похилого віку – це економічна проблема держави. Однак життя людини – це не тільки матеріальний вимір, але також духовий.

Іван Павло ІІ у своєму «Листі до моїх Братів і Сестер, людей похилого віку»  вказав на велике і незамінне завдання, яке реалізують люди похилого віку у суспільстві. Можна навіть перефразувати твердження, що без реалізації потенціалу людей похилого віку суспільство не зможе розвиватись.

Отож в першу чергу потрібно в інформаційному, культурному  та виховному просторах змінити  негативні стереотипи відносно людей похилого віку а представляти їхній потенціал, відроджувати  зв’язок між поколіннями, бо усі члени суспільства є одним цілим і кожен його прошарок є його невід’ємною складовою. Важливим завданням є також повернення належного місця усім тим хто займається соціальним служінням тобто працює у соціальній сфері особливо по догляду за людьми літнього віку. В реалізацію цих завдань потрібна заангажованість як державних,  громадських так і релігійних структур.

В Україні Держава відділена від Церкви а Церква від Держави.  Держава має свої функції та завдання в релігійна структура свої. У практичній площині це відділення  неможливе, так як  дії держави чи релігійної структури  направлено на цю ж саму людину яка є громадянином а рівночасно (в більшості) членом якоїсь релігійної структури і одна і друга структури мають діяти на благо особи. Тому не дивно що в документі «Стратегія державної політики з питань здорового та активного довголіття населення на період до 2022 року» читаємо про «сприяння забезпеченню широкої участі благодійних, релігійних організацій та громадських об’єднань у розвитку системи надання первинних і довготривалих послуг громадянам похилого віку, зокрема, догляду за ними»